400 000 людей щороку мають приїжджати в Україну

400 000 людей щороку мають приїжджати в Україну

Тільки тоді наша економіка розвиватиметься стабільно, – каже економіст Андрій Гайдуцький

Що вважаєте найбільшим досягненням України після Революції гідності?

– Люди і влада зрозуміли, які проблеми є в країні. Зокрема в економіці. Влада почала приділяти більше уваги децентралізації, детінізації, деофшоризації. Завдяки системі ProZorro почали ефективніше використовувати державні кошти й підвищили прибутковість підприємств. Тісніше стали співпрацювати з міжнародними донорами. Україна активніше просуває свій експорт на ринки Євросоюзу і Північної Америки. Більше приділяє уваги національній безпеці.

Але реформи – недореалізовані й потребують прискорення. На цьому наполягають донори, бізнес-кола й населення. Приток іноземних інвестицій лишається на дуже низькому рівні.

Які зміни спричинив безвізовий режим? Які його позитивні і негативні наслідки?

– Зросла кількість туристів і трудових мігрантів з нашої держави. В країнах Євросоюзу та деяких інших розробляють і впроваджують мотиваційні програми для залучення українців. Їм не вистачає робочих рук. ЄС – найактивніша міграційна частина світу. Після його розширення 2004-го мільйони східних європейців переїхали працювати в Північну й Південну Європу. Тільки з Румунії й Польщі за перші сім років в інші регіони ЄС перебралися понад три мільйони людей. Ще 2014-го ми прогнозували: за кілька років на роботу за кордон виїдуть близько трьох мільйонів українців. Лише в Польщі, за експертними оцінками, живуть два мільйони наших співвітчизників.

Позитивно, що українці можуть більше заробляти, набиратися нового досвіду, самореалізуватися. Це особливо важливо для покоління міленіалів (народилися між 1982-м і 2004 роком. – Країна). Для економіки України ключовий плюс безвізу пов'язаний із надходженням грошових переказів. Протягом 2018-го очікується приток 11 мільярдів доларів. З урахуванням переказів неофіційними каналами всього може бути вдвічі більша сума.

Негативний аспект міграції – нестача робочої сили в Україні. Інші держави вирішують цю проблему залученням іноземних іммігрантів або поверненням своїх емігрантів. Ідеться про розробки відповідних мотиваційних програм.

Верховна Рада в першому читанні ухвалила бюджет на 2019 рік. У ньому заплановано зростання економіки на 3 відсотки. Чому такі низькі темпи розвитку? За рахунок чого можна вийти на 8–10 відсотків?

– Є два шляхи. Перший: виведення значної частини економіки з тіні. До 50 відсотків процесів там не обліковуються Держстатом. Для довгострокового ефекту треба залучати великі обсяги капіталу з-за кордону. 2014-го ми провели дослідження. Близько 20 країн подвоїли свій валовий внутрішній продукт за 10 років або максимально наблизились до цієї мети. Мова про ті самі 8–10 відсот­ків на рік. Усі вони протягом тривалого періоду залучали значні обсяги фінансових ресурсів у формі іноземних інвестицій або грошових переказів мігрантів. Україні поки що не вдається навіть перший шлях пройти, а для другого потрібні зовсім інші передумови. З кожним роком збільшується ризик неможливості економічного зростання навіть на 5 процентів річних – маємо велике від'ємне сальдо притоку людських ресурсів працездатного віку (різниця між кількістю тих, хто виїхав і хто приїхав. – Країна). Щороку близько 200–250 тисяч осіб перебираються за кордон. Ця цифра зростатиме. Результат: брак робочих рук на підприємствах України. Це призводить до скорочення виробництва. Інвестор стикнувся з проблемою: за рік побудував завод, а наступні чотири місяці не може запустити його в роботу – не вдається "укомплектувати" працівниками. Таких прикладів чимало. Керівники підприємств, замість займатися питаннями стратегії, відкриттям нових ринків, витрачають до 50 відсотків часу на пошук людей. Вакансії не заповнюються по 30–60 днів. Кожна з них – це 10–20 тисяч доларів недоотриманого доходу підприємством на місяць.

За яких умов Україна могла б залучити значні іноземні інвестиції?

– Щоб регулярно отримувати від 10 мільярдів доларів вкладень на рік, потрібно відповідати певним параметрам. По-перше, необхідно мати кредитний рейтинг рівня ВВВ (оцінка держави на інвестиційну придатність. ВВВ – нижчий клас, за яким країну можна вважати привабливою для інвесторів. – Країна) або вище, наприклад Standard & Poor's. (компанія, яка займається аналітичними дослідженнями фінансового ринку. Належить до трійки найвпливовіших міжнародних рейтингових агентств. – Країна) В України такого рейтингу ніколи не було. Зараз маємо лише В-/В – дуже низький.

По-друге, більшість країн, які залучають великі інвестиції, живуть за англійським правом. Тобто Високий суд Лондона може бути остаточною ланкою у вирішенні спірних питань. Для інвесторів це найвища гарантія: адже кінцеве рішення виносить незалежна судова інстанція. Наприклад, Сингапур до 1995 року користувався англійським правом. Ми ж досі не взяли його за основу.

По-третє, потрібно стати державою з низьким рівнем оподаткування. Або мати низьку ставку на окремі типи податків. Такі країни отримують великі обсяги інвестицій. Наприклад, позаторік на Британські й Кайманові острови разом надійшло майже 100 мільярдів доларів, у Сингапур – 60 мільярдів, у Люксембург – 27.

України, на жаль, немає у списках держав із пільговим режимом оподаткування.

Четвертий чинник: якщо у країні видобувають багато корисних копалин. Такі також отримують значні інвестиції. Навіть якщо в них відсутні перші три чинники. Наприклад, Росія, Казахстан.

Є ще суб'єктивні чинники: як працює бю­рократія, рівень корупції, рейтинги легкості ведення бізнесу. Китай – на 77-му місці за рівнем корупції, але щорічно отримує понад 100 мільярдів доларів прямих інвестицій. Бо країна має високий кредитний рейтинг.

2018 року, за даними Держстату, із 42 мільйонів населення України майже 11,7 мільйона – пенсіонери, ще 11 – економічно неактивні, від трьох до п'яти мільйонів працюють за кордоном. Залишається близько 15 мільйонів активних людей. Це коректні дані? Як вони впливають на економіку?

– Експерти вважають їх некоректними. Майже 20 років не було перепису населення. А його треба проводити кожні 10 років, за стандартами ООН. Для України перепис – вкрай важливий, бо бізнес і державні інститути повинні розуміти, скільки є споживачів. Які їхні демографічні й економічні характеристики? Якщо ця ключова цифра – недостовірна, то більшість економічних прогнозів не збуватимуться. Додайте ще гібридну війну на Донбасі: не зрозуміло, скільки людей залишилися з того боку, скільки переїхали в Україну, а скільки – в інші країни? Ще один чинник – безвізовий режим. Точно не відомо, яка кількість українців і в які держави перебралася на постійне перебування.

Які галузі й регіони страждають найбільше?

– До початку війни – західноукраїнські області. Тепер робочої сили не вистачає в кожному регіоні. Процес еміграції значно подешевшав. Раніше коштував тисячі доларів, а зараз – кілька сотень. Через війну активізувалася міграція всередині країни. Всім секторам економіки бракує робочих рук. Особливо – в будівництві та інфраструктурному розвитку.

Де на українських мігрантів є особливий попит?

– Найбільший – у Східній Європі. Це всі країни, з якими межуємо. Адже їхнє населення – у фокусі інтересів Австрії, Німеччини, Великої Британії, Швеції, Ірландії. Також зростає попит на українців у державах Перської затоки і Південно-Східної Азії.

Щоб повернути мігрантів, треба поліпшити умови праці? Україні це по силі в найближчі роки?

– Умови праці – це домовленості між роботодавцем і працівником. Недемократично і неринково – нав'язувати їх. Владі потрібно цим питанням займатись на макроекономічному рівні. Тобто, з одного боку, стимулювати зростання грошових переказів в Україну. З другого, запускати мотиваційні програми з повернення мігрантів, зі створення робочих місць – за рахунок відкриття підприємств іноземними інвесторами.

Міграція має свої цикли. Люди готові повертатись на батьківщину після досягнення своїх цілей. Влада може прискорити це, якщо запропонує їм цікаві умови на батьківщині. Наприклад, можливість придбати нерухомість і розпочати власний бізнес.

До України їдуть іноземні мігранти?

– У середньому за рік посвідку на проживання отримують 20–25 тисяч іноземців, за даними Державної міграційної служби. А має бути в 20 разів більше. Вчені порахували: якщо держава хоче стабільно розвивати економіку, потрібно щороку залучати близько 1 відсотка свого населення. В наших умовах це щонайменше 400 тисяч людей на рік.

Як маємо їх заохочувати?

– Потрібно суттєво спростити процедуру імміграції для іноземців, які готові жити й працювати в Україні. А вже потім запроваджувати імміграційні програми. Можна швидко запустити десяток мотиваційних проектів, але в'їзд і реєстрація залишаться "вузьким горлом". Програмами не зможуть скористатися. Ми на 116-му місці в рейтингу Gallup Migrant Acceptance Index. Він показує, чи легко мігранту оселитися в іншій країні. За кілька років нам потрібно вдвічі покращити цей показник.

З яких країн можуть їхати до нас?

– Перша група – держави СНД, переважно авторитарні. Їх населення вільно знає російську мову і може легше знайти роботу в Україні.

Друга – країни арабського світу. Там традиційно висока народжуваність і сильна еміграційна мотивація. Це пов'язано з соціальною нестабільністю, частою зміною владних режимів. Ці мігранти активно відкривають малий бізнес у сфері послуг, розвивають дрібну міжнародну торгівлю.

Третя група – розвинені країни. Звідти в Україну приїжджають топ-менеджери міжнародних компаній або підприємці, які бачать нашу державу як нову нішу для розвитку власного бізнесу.

Четверта – українські мігранти й діаспора. Потрібно розробляти мотиваційні механізми їх повернення.

Головне – не боятись іммігрантів і не ставитися до них як до потенційної загрози. Десятки держав стали розвиненими значною мірою завдяки залученню іноземних трудових ресурсів і їхнього фінансового капіталу. Паралельно вибудували систему безпеки й захисту населення. Ідеться про Ізраїль, Сингапур, Арабські Емірати, Катар, Бахрейн.

Як варто залучати фінансові ресурси українських мігрантів?

– За останні 60 років у світі накопичився великий досвід залучення коштів мігрантів – як у формі переказів, так і прямих чи "портфельних" інвестицій. Найстаріший і найвідоміший фінансовий інструмент – "Облігації для діаспори", або Diaspora Bonds. Першим їх почав випускати Ізраїль наприкінці 1950-х для своєї діаспори в Північній Америці. Потім ці облігації продавали у Великій Британії й Південній Америці. Зараз їх може придбати будь-хто, навіть через інтернет. Головне – максимально точно вказати, на що будуть витрачені кошти діаспори. Ізраїль ці гроші вкладає в будівництво лікарень, мостів, аеропортів, у соціально важливі інфраструктурні проекти.

Різні країни мають цікаві фінансово-банківські, страхові, іпотечні програми. Україні слід використовувати подібні інструменти, адже її вихідці щороку накопичують за кордоном близько 16 мільярдів доларів (ВВП України 2017 року склав $112,2 млрд. – Країна). Завдяки вищим ставкам у банках і за державними облігаціями значна частина цієї валюти могла б прийти в Україну і допомогти в розвитку інфраструктурних проектів.

Як змінюватиметься світ у найближчі 10 років, враховуючи проблеми міграції?

– Вона перестає бути проблемою, а стає важливою умовою розвитку економіки. Все більше країн починають це розуміти. Зараз 5 відсотків світового внутрішнього валового продукту формуються завдяки мігрантам. І ця частка зростатиме. Думаю, за 20 років кількість мігрантів подвоїться і сягне 500 мільйонів. Світ урбанізується. До 2035-го територія міст у світі зросте вдвічі, за прогнозами ООН. Побудують стільки міських територій, як за попередні шість тисяч років. Уже зараз урбанізація йде втричі швидше, ніж зростає населення. Ці процеси прискорюватимуться. Міста гратимуть мультинаціональну роль. Зростатиме вплив муніципалітетів і мерів у житті країн – насамперед щодо залучення капіталу й людських ресурсів.