Енергетична безпека країни

Енергетична безпека країни

Енергетична безпека країни

Енергетична безпека, насправді, складається з багатьох різних аспектів. За останні 25 років ми бачимо, що це питання стало не лише економічним, оскільки українське виробництво, яке було і є сьогодні, за всіма показниками вважається найбільш енергозатратним. Тобто енергетична складова за своєю собівартістю є занадто високою, саме тому Україна практично не може конкурувати з іншими виробниками. З другого боку, ми повністю залежні від Російської Федерації в частині постачання енергоресурсів, які йдуть у країні на опалення. Ми закуповуємо газ, оскільки нам його не вистачає. Газ став не лише паливом, а політичною складовою тиску не лише на Україну, а й на європейські країни. Саме тому актуальність теми енергетичної безпеки є доволі зрозумілою.

Чи може Україна досягти енергетичної безпеки?

Абсолютно може. Чому?

Ми, а це найголовніше, її фактично мали до розпаду Радянського Союзу, до 1974 року, і навіть дещо пізніше. Україна видобувала 70 млрд. кубів газу і постачала його в Росію та Європу. Перші газопроводи було побудовано в основному в Шебелинці та її околицях. Після відкриття Сибіру СРСР почав згортати видобування і навіть кидати свердловини, цілком придатні для видобутку. Зокрема для того щоб не допустити енергетичної самостійності України, і це була державна політика Радянського Союзу.

На сьогодні Україна видобуває близько 20 млрд. кубів газу. Це на 7 млрд менше за необхідне для покриття повного споживання видобутку. Україною, через те що замало коштів для розвідки й впровадження нових технологій для видобутку. Тим більше, що частково старий ресурс вже видобутий, а свердловини не вічні. Нові свердловини треба розшукувати, проводити відповідну розвідувальну діяльність.

Потенційно ми маємо ті запаси газу, які можуть забезпечити нам нормальне існування, без потреби закупівель газу в інших країн.

Чи підтверджена документально або дослідницькою діяльністю потенційна наявність цього ресурсу на території України?

Це дослідно підтверджено, але в цьому питанні не можна задовольнятися лише папірцем чи даними проведеної розвідки, яка насправді є дуже приблизною, адже достовірність її складає всього 30%. На жаль, лише через застосування буріння можна повністю перевірити цю інформацію, проте це вже йде мова про певні об’ємні витратні частини. Ці фактори вказують на наявність певних проблем. Старі технології та сама розвідка без підтвердження й буріння є мертвою. Будь-яка робота в цій галузі несе великі фінансові витрати. Одна свердловина – це приблизно 5-6 млн. доларів. А ймовірність 30% свідчить про те, що потрібно як мінімум 3 свердловини для того, щоб видобути хоча б щось. Хтось має це фінансувати. Додаткові витрати йдуть і на саму розвідку.

Тобто, все це можливо. Запаси і геологія за всіма параметрами свідчать, що тут є і нафта, і газ у такій кількості, яка може забезпечити не лише наше споживання, а й створити можливості для експорту.

 

Розуміючи всі геополітичні і геоекономічні фактори, наші західні партнери торік нам дуже сильно допомогли.  Американці у себе прийняли Закон, в якому є окремий розділ, що стосується енергетичної безпеки України, де чітко вказано, що США готові нам допомагати в розвитку енергетичної безпеки. Цей розділ був ухвалений через те, що Америка вважає, що Росія використовує свій монопольний вплив через газ як зброю для впливу на Україну та Європу.

 

Кожні півроку їм потрібно звітувати про реалізацію цієї програми. Ми разом (держдепартамент разом з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України) маємо розробити й підготувати такий план енергетичної безпеки, який буде підтриманий американцями і зможе бути реалізований. Розробка плану може бути підтримана фінансово, але решта – це надто великі витрати. Західні партнери не фінансуватимуть.

Конче потрібно усвідомлювати, що Україна повністю залежна від Росії. Сьогодні ми закуповуємо газ в Європі. Це саме той газ, який туди постачає Росія. Про цю ситуацію Російська Федерація знає і вже шукає шляхи для припинення такої співпраці. Уряд прагне заборонити нам діяти таким шляхом. Росія хоче зменшити прокачування газу до Європи рівно на стільки, на скільки ми купуємо в Європи. Цей процес наразі запущено, незважаючи на те, що він досить складний. Гарна ілюстрація – Стокгольмське рішення з усіма арбітражами про відсудження нами гарного розв’язання цього питання з умовами, які були неприйнятними для Європи, але продавлені «силовими методами» й ми ними користувалися. Тож, з одного боку, вони нам зменшуватимуть поставки.

Наша реакція відносно газу: нема газу – нема тепла,  виникає паніка, ціни ростуть і т.ін.

Так само і стосовно атомної енергетики. Саме в цьому законі по кожному блоку є певні пропозиції стосовно дій. Цей закон говорить про те, що якщо ви прагнете енергетичної безпеки, то вам потрібно розробити план, до якого входили б такі блоки (з перерахуванням таких блоків у законі). В даному разі не треба нічого вигадувати, потрібно просто взяти й зробити.

На жаль, вищезгаданий закон прийнято в серпні минулого року, але до сьогодні, крім розмов, поки що нічого не зроблено. Чому? Американці чекають на пропозиції, оскільки розуміють, кому це важливіше. Сигнал для підтримки вони дали, проте за нас цього не робитимуть. Поки що це все можна пояснити тим, що діюча система влади, а точніше, система функціонування господарського комплексу не зацікавлена в тому, щоб це виконувалося силами приватних компаній. Перший прописаний пункт закону говорить про олігомеризацію енергетичної системи. Але, на жаль, якщо ми подивимося на будь-який блок, то поки що там переважає державна монополія.

В той час, коли світовий досвід доводить, що держава – поганий господар і державним компаніям нічого не вдається. Ми це проходимо вже 25 років, кажучи про збитки. Беручи до уваги будь-яку державну компанію, ми бачимо лише збитки.

Ми, як приватна компанія, використовуючи цей досвід, намагаємося знайти спосіб, у рамках лібералізації, в даному разі, вузького сегменту. Готові працювати в сегменті видовбування нафти і газу.

На шляху досягнення нашої мети є певні перешкоди, які можна прибрати декількома кроками, а саме створити умови для того, щоб прийшов приватний інвестор. Для того, щоб подолати цю проблему, потрібно запропонувати інвестору такі умови, які були б для нього вигідніші, ніж наявні, як мінімум поблизу. Для цього спільними силами громадських організацій, які в цьому сегменті працюють, і народними депутатами знижено податки в цьому сегменті для роботи газодобувних компаній, які вже конкурентоспроможні. Податкову ставку було зміщено з 31% до 29%, потім до 12% з видобутку. На сьогодні за різними положеннями, які врегульовані законом, відсоткова ставка може варіюватися від 1 до 7%. Це дозволено. Раніше це було фактично нереально і чомусь вважалося, що компанія, яка намагається працювати і щось видобувати, це як мінімум компанія якогось олігарха, і це погано. Мені здається, що немає ніякої різниці в тому, хто видобуває та продає цей газ на внутрішньому ринку і створює конкурентність продажу газу більше, ніж споживання, що спричиняє зниження ціни.

З приводу прибутку для держави, то вона має державну компанію, яка конкуруватиме на ринку з певною ціновою політикою. Енергетична безпека потрібна нам як громадянам. А держава має бути найманим менеджером. Але про це держава забуває.

Для України вже визначили певну конкретику дій у певних блоках. Чому конкретно під ці блоки не зробити пілотні проекти і не спробуємо їх запустити? В рамках цього знову ж таки є законодавча база, яка називається Закон розподілу продукції, прийнятий у 2009--2010 роках. Він дозволяє приватним компаніям разом з державою домовитися про способи роботи на наданій державою території і домовитися про всі умови праці на цій території на найближчі 50 років. Сюди входять і податки, і всі системи контролю, перевірки, дотримання технологій і т.ін. Важливим є те, що ці податки є незмінними на всі ці 50 років, тобто якщо ми домовилися на 2%, то ставка була б фіксованою. Також можна домовитися про відрахування певного відсотка до місцевого бюджету.

А місце проведення цих розробок здається в оренду?

Так. За цю оренду компанія сплачує частиною видобутого газу. Все інше вважається заробітком і продається на вільному ринку за тією ціною, яка є, або ж продається за кордон у разі, якщо там ціна більша. Це все нормально. Такі умови люди готові розглядати з метою входження в Україну.

Свого часу (десь у 1985--1986 роках) мені доводилось стикатися з Міністерством енергетики СРСР, я працював з Чорномирдіним.  Коли в нас йшло дослідження шельфу і розглядалося питання можливості заробітку й пошуку партнерів. Тоді тема західних партнерів також розглядалася й розроблялися певні концепції. Проте уряд був проти надання енергетичної незалежності окремій республіці, оскільки вважав це неправильним. У масштабах Союзу такі ідеї були забороненими й було прийняте рішення про виведення з нашої території всього, що тільки можна було. Всіх «посадили на трубу». Ми досі живемо в цій проблемі і Росія використовує всі ці нюанси. Запускається провокаційна інформація для заборони нових технологій. Ми також сьогодні цієї проблеми не вирішуємо.

Тепер без грошей не можна реалізувати жодної ідеї, влада фінансувати не може і, на мою думку, не повинна фінансувати такі ідеї. Будь-яке господарство, яке веде держава в будь-якій точці світу, є збитковим. Ось така людська природа. Якщо ми очікуватимемо від держави фінансування якогось нашого монополіста. Саме тому держава мусить створити умови, за яких приватні компанії захочуть займатися видобуванням газу і, в обов’язковому порядку, продавати частину на внутрішньому ринку. Тоді ціна на внутрішньому ринку складеться в результаті конкуренції. Коли газу буде багато, не виникатиме питання підняття ціни на газ, буде ринкова ціна.

Хто має провести відповідні дослідження і розробки з приводу виявлення території, на якій є поклади енергоресурсів?

Ніхто цього фінансувати не повинен. У нас і так достатньо початкових даних для видобування, далі ризик ми беремо на себе. Ви нам дайте лише ці дані і вільний вибір, де можна працювати, а не тримати все в державній таємниці. Така інформація має надаватися усім, хто потенційно бажає прийти і працювати на певних умовах. Нам необхідно знати, де і скільки пробурено свердловин, для того щоб проаналізувати всі дані, зробити певні висновки і вже ми самі виконаємо додаткову розробку за власний кошт, самі буритимемо і відповідатимемо за власний ризик. Якщо ми не потрапили, то не потрапили. Ризики наші. Це сьогодні цілком ймовірно. Є маса різних технологій, які використовують під час проведення досліджень.

Навіть у рамках американського закону, коли нам допоможуть розробити програму дій, маємо розуміти, що ми це робимо для себе, на нашій території. Має бути певна умова: якщо ти взяв певну територію, то протягом 3 років маєш показати роботу, зробити певну кількість свердловин, незважаючи на те, чи видобув ти щось, чи ні. Ти не можеш відмовитися від ліцензії через 3 роки і відмовитися від виконання робіт. Багато таких простоїв висить у повітрі через корупціонерів при владі – ніхто нічого не робить, а територія зайнята. У держави грошей на це немає, а приватна компанія не може прийти, оскільки не має вільної ліцензії.

Однією з умов отримання ліцензії з технології енергетичної безпеки є відкриття даних у вільному доступі. Доступ мусить дати держава, оскільки вона його має. Отримання ліцензій має відбуватися на конкурсній основі, аби ці ліцензії купувалися й продавалися у вільному доступі.

Закон передбачає певні санкції за порушення прописаних вимог. Усі суперечки мають вирішуватися не українським судом, а згідно з нормами міжнародного права.

Чи велися переговори з представниками уряду? Як вони реагують?

Звичайно. Держава не готова йти на такі умови. Тут суперечлива ситуація: більшість схвалює конкуренцію, але фактична складова свідчить про інше.

За використання надр потрібно сплачувати. Схема взаємодії проста й зрозуміла: якщо я добув, я віддаю 10-15%. Скільки це коштуватиме для мене – не важливо. Ми домовилися, я маю віддати.

 

Чому держава не веде розробок?

У держави немає коштів на проведення розробок і досліджень.

Основна ідея – прихід приватних компаній. Не можна допускати певних монополій. У нас немає уявлення й розуміння єнергетичної безпеки. Якби це стало завданням № 1 для країни, то на нижчих щаблях те ж би виникали свої завдання. Все просто. Це називається стратегією. Стратегія визначає основні пріоритети, яких не може бути 122 або більше, їхня кількість має становити 2-4. В разі їхнього вирішення все налагоджується, бо енергетична безпека – це економіка. Якщо нема економіки, тоді нема ні пенсій, ні медичного обслуговування на належному рівні, ані освіти. Воно не береться з повітря. На жаль, розуміння цього у звичайної пересічної людини немає.

 

Які плани Вашої компанії?

Ми зараз займаємося аналітичним проектом з нашими американськими партнерами. Плануємо створити єдине підприємство, яке буде розташоване на території України. Наші колеги приносять нові технології, а ми займаємося організацією проекту. Працівники будуть наші. Техніку плануємо використовувати їхню, оскільки у нас такої не виробляють. Ми також використовуватимемо наші складові й техніку, які виробляють у нас.

          Як Ви встановлюватимете ціну на газ?

Не ми встановлюватимемо ціну, вона з’являється на ринку. Сьогодні ціна на газ в Україні відповідає ціні купівлі привезеного. Ми почнемо продавати за ринковою ціною. Робота спрямована на те, щоб відкрити ринок. Однією з вимог західних партнерів є наявність аукціону, щоб усі підприємства купували і продавали на цьому аукціоні.

Оскільки газ складно зберігати, то мені буде вигідніше продати його на 3 коп. дешевше. Транспортування і зберігання в сховищах – це чимала частина витрат. Тож треба створювати ринкові умови для нормальних торгів. Той, хто хоча б трохи орієнтується в умовах ринку, чудово розуміє: щойно пропозиція перевищує попит – ціна одразу починає падати.

Нічого іншого не треба. Спочатку треба створити це.

 

На що Ви орієнтуєтеся, запрошуючи західних колег?

Ми заходимо на територію з покладами нафти, але одночасно плануємо займатися видобуванням газу. Модель, яку ми розглядаємо, на сьогодні в Україні є невідомою для видобування, ніхто в нас не вміє цього робити, тут немає таких технологій.

Коли запрацює механізм ринкової ціни на газ приватного видобування, тоді будуть нові продажі і, звісно, ціна впаде. Від самого початку – це спекуляція. Одне без іншого веде за собою погані наслідки. Все потребує витрат. Ми плануємо залучити певні кошти, новітні технології та передовий досвід.