Марія Максакова: життя продовжується

Марія Максакова: життя продовжується

Україна музична

Україна  - кузня музикальних кадрів, це відомо, і я думаю, що це перша нація світу по кількості мелодій та пісень, і відповідно, що музика настільки присутня в крові кожної людини. Стільки великих музикантів були народжені або виховані в Україні, що тут є невичерпний скарб. Я не про те, щоб не розкидатися кадрами, а про народження дивним чином шалено талановитих, гарних, дивовижних дітей, і звичайно треба надати підтримку, безумовно їх треба розвивати. Тут є свої нюанси з музикальною освітою, котре в радянський період було одним, а зараз є зміни, я кажу не о загальному освітньому процесі та це не моя компетенція але що стосується музики, то хочеться сказати таку фразу: «Не треба лагодити, що не зламано». Там було все добре, але треба намагатися не ламати створене в той період базу, вона дуже складна, тому що це дуже тяжка робота. Є різні люди, які намагаються одне підмінити другим, тобто швидкий результат та швидкий успіх в основному побудований на дитячому вокалі, наприклад, котрий не має ніякої перспективи, це глухий кут, тому що у нього буде мутація, потім він пропустив всі заняття в школі, він не засвоює музикальний інструмент, котрий міг би дати набагато більше, і коли у нього появився дорослий та справжній голос. Тоді він був підготовлений до цього етапу але це не дає таких швидких результатів, тобто навчитися грати на будь-якому музикальному інструменті це в 10-12 років не менше, а то і більше, тому що потім ще консерваторія, аспірантура і це дуже довго, а голос по перше самий дешевий інструмент, тому що він в наявності у людини є, йому не потрібен інвентар. Чому у всіх тоталітарних режимах завжди перекором починається із Булгакова «Собачье сердце» і закінчуються колективами, самодіяльність, яка там завжди була, і нічого не треба для цього. Якість хорового виконання, тим паче претензій ніяких не має, я не кажу про популярний хоровий колектив, як «Думка», оперні хори, це приголомшені хори. Я зараз не кажу про професіональних музикантів, які займаються хоровим мистецтвом професіонально, я кажу про самодіяльність у мистецтві, і це елементи того ж самого, наприклад, дитячий голос, що це таке! Прокинувся відомим і скільки часу це буде продовжуватися.

 

В першу чергу треба займатися на музикальному інструменті дитині, а вже потім співати.

 

Секрети викладання

Мої секрети мені передала Наталія Дмитрівна Шпиллер – народна артистка СРСР, оперна співачка, мій перший викладач по вокалу. Мені дуже було 15 років коли я з нею почала займатися, та коли мені було майже 18 років її не стало, але 3 роки життя вона мені присвятила. Її сім’я подарила мені її вінчану чашку, на стільки я була дуже близька з нею. І вона мені пояснила всі ази, які в підсумку лягли в основу у всій моїй викладацькій платформі. По-перше людину треба розвернути кращою до мене стороною. І коли всі приходять і розповідають він такий, він сякий, і вона завжди казала: правда, а мені здається, що він така мила і чудова людина, я його з цієї сторони не знаю! І дійсно не знала, вона вміла таким чином привернути інтерес людини, і він на все що завгодно був готовий йти але втратити її вірю для нього було б трагедією. І в такій атмосфері починають творити чудеса. Тому я нікого не наказую, не змушую, я просто вірю і їх талант.

 

 

Чому Україна

 

Багато причин. По-перше коли в той час коли це все відбулось багато країн мені співчували але тільки Петро Олексійович Порошенко виділив мені охорону, а якщо він мені її не виділив, то цілком ймовірно, що мене викрали і ще відвезли не знаю куди і чим би це все закінчилось. Крім цього мені дали можливість повернутися до роботи та дали можливість викладати. Більш того всі почекали коли я прийду до тями, та дали можливість виступати на всіх сценах. Більш того, мені дали викладача, який мені допоміг більше чим всі мої викладачі раніше. Народна артистка Радянського Союзу, герой України - Марія Юріївна Стефюк перевчила зі мною всі мої партії, частково відмінила, які їй не до вподоби та додала нові,  в цілому вона додала сопранових партій. Я дебютувала в Харкові з партією Диздимони, котрої я не передбачала, що буду її співати в своєму житті. Я кажу це для того, що моє кохання до України носить взаємний характер.

 

Політчину карєру на території України робити не буду.  Мені дуже не поталанило з цим. Я вважаю, що це «Пекло вогняне», що я пройшла, мені ліпше бути по осторонь від цього, життя мене вже провчила.

 

 

Українська мова

Розмовляю, співаю і викладаю. Я вже робила програму на українській мові, і буду ще робити. Зараз у Полтаві буде українська програма, у мене вже вона готова є арії із опери. Оксана «Запорожець за Дунаєм», я дебютувала в Київській опері. Крім цього у мене є багато народних пісень і не тільки, є також романси чудових українських композиторів, ми скомпонували це все в одну програму, яка займає 1год. 20хв.

 

Історія викладання

Коли я ще була солісткою «Гелікон-опери», до мене стали приходити студенти за консультацією з академії. Про це дізналися в академії, і завідуючий кафедрою мені сказав: ми тобі великих грошей не заплатимо, за те у тебе буде стаж. Вони взяли мене на роботу дуже рано, тобто я почала там викладати навіть мені не було 30 років. У мене дуже добре виходило викладати на прикладі тих дітей, які зверталися раніше до мене. Викладання це теж талант. І в мене так виходило викладати, що навіть почали шуткувати: що викладає вона краще, чим співає! І у мене почав наростати клас, і в підсумку було дуже їх багато. Учні дуже переживали, що я поїхала. Дуже багато хто домігся результату, і є лауреати, та також працевлаштовані, яких я навчала.

 

Викладання в Україні

мене запросив викладати до свого вузу чудова людина, ректор Національної академії, керівних кадрів культури і мистецтв Василь Гнатович Чернець, він видатна людина за своїм духом, який організував взаємний простір де всі один одному стараються допомогти, тобто простір без інтриг. Це в перше в моєму житті, щоб я бачила, що у вузі, де довелося мені працювати раніше весь час я чула, що один на одного наговорює, а в цьому вузі цього зовсім не має. У нього є чуття на людей, тобто це грамотна кадрова політика. Мене познайомив з ним Максим Олегович Тимошенко, син ректора Київської консерваторії. Коли Тимошенко Олег Семенович в свій час був ректором майже 30 років, в цілому він консерваторії віддав 50 років свого життя. Це був той період, коли Київська консерваторія формально, вона була третя у Радянському Союзі, а по деяких дисциплін була і першою. Це був зірковий момент, він був приголомшливою людиною. Люди з великим задоволенням проводять вечір пам’яті. Всі його учні видно з яким пріоритетом та трепетом кажуть про свого вчителя і він був дійсно великою людиною. Максим сам професор по культурології та викладає в цій академії і він туди мене запросив.

Василь Гнатович дуже швидко розуміє людей, своя людина чи ні, і ось якось в розмові склалося, за те що я кинула викладати, але всі знали, що я викладала. І запропонував мені спробувати викладати знову, і я із задоволенням погодилась.

 

слабкість

На жаль вони все знають. Я занадто добра, дуже чуйна людина, котра точно зробить роботу з початку до кінця, а ось саме змушувати це зовсім не моє. Я в загалі страждаю коли люди відносяться не з завзятістю до роботи, тому що мені здається, що це загальна справа. Частіше приходиться, що я ту роботу яку перекласти на когось можу але я краще це зроблю сама ніж буду обурюватися і скаржитися з приводу, що щось зроблено не так. Це ось так на жаль, і я не можу по інакшому.

 

справедливість

Коли я зрозумію, що я не права, зразу перепрошу пробачення. В цьому випадку у мене появився стержень у зв’язку з тим, що відбулося, тобто моє життя і що зі мною творили, і помиї на мене виливали та травили, я дуже добре це сприйняла. Долю України, також, скільки родин постраждало, скільки дітей залишилось без батьків котрі загинули. Так саме, як росте мій Іван, в перші пів року не могла на нього без сліз дивитися, скільки він кохання втратив. І звичайно в мене це вселило, ось цей стержень безперечно, тобто якщо раніше я була взагалі байдужа, то моє відношення до людей зараз є на певному позитивному етапі в моєму житті але якщо людина мені ворог, то він і буде для мене ворогом. Зраду я вже не буду пробачати та компроміси я в цьому не буду шукати, як я робила це раніше, і можливо моє життя цьому мене навчило, може це був найголовніший урок, як на мою думку, я засвоїла.

 

 

 

я прощала зради раніше. тоді я переживала тяжче, тому що я тримала довго це в собі, а тепер розумію, що якщо людина зрадник, то зараз не треба переживати за це.

 

 

Мені здається, що якщо я закохаюсь, то цей чоловік  буде тільки з України

 

 

чоловік повинен бути з глибоким та справжнім почуттям відповідальності, розум, почуття гумору.

 

 

за український борщ розкритикували, що не такий борщ, як я готую мені так подобається. Я люблю, щоб були кісточки та хрящі виварені. Я не люблю борщ з квасолею.

 

 Божевільний вчинок

Вийшла заміж за Дениса. Адже  я знала, що його переслідує ФСБ та на ньому є кримінальна справа. Я вирішила, що багато людей рятувала від складних ситуацій і це елемент гордині безумовно, що і тут я впораюсь, і ми впорались. Те, що з ним відбулось це ж не тріумф правоти, це навпаки нікчемна, слабка спроба. Він загинув переможцем при всьому випадку та вчинок був божевільний та я не жалію, що вийшла за нього заміж.

 

Про вбивство Дениса.

хотіли видатиза те, що нібито це українські націоналісти. І номер цей не пройшов, а зараз напевно, вони жалкують про те, що вони зробили. Ніякого прощення не буде ні кому. Смирення не правильно розуміють всі, тому що смирення, це те що Бог поклав на нас таку не просту роль нести світ та добро, і на жаль це руйнуюче зло об’єктивно існує.

 

віра

Я ходжу до Кафедрального Володимирського собору та вдячна патріарху Філарету, це один із перших, який побачив мою біль та знайшов ті самі сслова: «Помремо ми всі, але він загинув за правду!». Ми, якщо так можна сказати, подружилися з наставником Володимирського собору, і коли я ходжу сповідатись, то тільки до нього. Я не великий шанувальник ікон, я довго в своєму житті вивчала Біблію і я вважаю, що не має посередників між Богом та людиною, крім Ісуса Христа. Тому я віддаю перевагу звертатися до Бога в таємниці.

 

Я дуже Хочу, щоб мій син Іван закінчив Івана Богуна, щоб він зробив добру кар’єру, пишався собою, і щоб мені вистачило зусиль витримати те, що ми витримали і щоб Україна пишалась ним.

 

 

Пройшов цілий рік, проте я б і сьогодні йому сказала,  що я його кохаю.